| |
Заради місяця в човні, небес заради
Зібрались лицарі сумні і конокради,
Черниці, блазні, ковалі із молотками,
Давно забуті королі, придворні дами,
Купці заможні, лихварі та домороби,
Студенти, пекарі старі смачної здоби.
Прийшли на віче на майдан, – брущатка чиста,
Для плугарів і городян священне місце, –
Знайти достатньо мудрих слів, дійти їм згоди,
Як побороти ворогів, що йдуть зі сходу.
Та кожен знає лиш йому відоме слово,
У кожного із них тому окрема мова:
Не розуміє лихваря коваль могутній,
Не чує зовсім короля гравець на лютні,
Купець не знає жодних слів, що лицар каже,
Не розбирають дієслів, відомих стражі.
І дехто думає, як звик, собі гадає:
— А може взяти нам язик, що ворог знає!
Там, у засніженій імлі прокляття лине,
Мете, мете по всій землі на осетина,
На край, де славився один гульвісним свистом,
Був другом для усіх тварин і скандалістом,
На небо, де убитий Бог, за склом віконця,
На гасла, спільні для обох – поета й сонця.
Там сповідальники з гріхом, усі в мундирах
І прагнуть щиро заразом війни і миру...
— Не оминути нам біди з вогнями злими.
Врагам для чого йти сюди – ми станем ними.
Як не позначимо хрестом, де наші храми,
Тоді змішаємось цілком із ворогами.
Так у лахмітті жебраків, безхатько наче,
Сидить маленька буква "ї" і тихо плаче... Поділитись сторінкою: 
| |
