Ой, були на свєтє невєрниє люди

Ой, були на свєтє невєрниє люди,
Що й не вєрували й у Господа Бо(га).

Що й не вєрували й у Господа Бога,
Только вєрували в проклятого Цмо(ка).

Та й давали Цмоку по корцу й оброку,
По корцу й оброку, ще й по чоловє(ку).

Та й прийшла пора вже до самого царя:
Ой, хоч сам віходь, хоч жену вів(одь).

Ой, як сам я вийду – то й царства не буде,
А жену й пошлю – то й жени не бу(де).

Убірає той цар свою родну дочку,
Свою родну дочку й у срібло і злот(о).

Ой, іди ж ти, доню, до синього моря,
До синього моря, моли щиро Бог(а)!

Як прийшла до моря, молить щиро Бога,
А змія пливе – й аж Дунай реве,
А Юрей біжить – й аж земля двіжить!

Перевернув мечем на правоє плече,
А уже у змєя з рота кров і теч(е).

Ой, що ж ти, Юр'ю, хочеш, чи срібла, чи злота,
Чи срібла, чи злота, чи мене, молод(у)?

Ой, а я не хочу не срібла, не злота,
А хочу про Юр'я читання-писан(ня).

Про Святого Юр'я читання-писання,
По бєлому свєту, свєту розсилан(ня).

Ой, щоб всі читали, ой щоб всі писали,
Да й святого Юр'я, Юр'я святкувал(и)!

Поділитись сторінкою: