Я виросла у Київській Венеції

Я виросла у Київській Венеції.
Цвіли у нас під вікнами акації.
А повінь прибувала по інерції
І заливала всі комунікації.

Гойдалися причали і привози.
Світилися кіоски, мов кіотики.
А повінь заливала верболози
По саме небо і по самі котики.

О, як було нам весело, як весело!
Жили ми на горищах і терасах.
Усе махало крилами і веслами,
І кози скубли сіно на баркасах.

І на човнах, залитими кварталами,
Коли ми поверталися зі школи,
Дзвеніли сміхом, сонцем і гітарами
Балкончиків причалені гондоли.

І слухав місяць золотистим вухом
Страшні легенди про князів і ханів.
І пропливав старий рибалка Трухан.
Труханів острів... Острів Тугорханів...

А потім бомби влучили у спокій.
Чорніли крокв обвуглені трапеції.
А потім повінь позмивала попіл
Моєї дерев'яної Венеції...

Поділитись сторінкою: