| |
Від рідного дитячого порогу
Мене у юність доля повела.
Куди б не йшла,
Вертають знов дороги
До того наймилішого села!
Де рясними скупані дощами
У задумах своїх стоять сади.
Моя хороша ласковая мамо,
Завжди чекаєш вдома доню ти!..
Мені чомусь здається наче вчора |
Моє дитинство бігало в дворі... |
Тобі носила радощі і горе, |
А ти до справ вставала на зорі... | (2)
Пісні про Бога радісно співала,
Мене навчила жити на землі,
Молитвами стежину простеляла
І розганяла смуток у жалі.
Не спала мама довгими ночами,
Коли я ще маленькою була,
Вела ти діалоги з небесами,
Свої їм сльози вилити могла...
Де стільки сили й мудрості черпала, |
Не покладала в праці добрих рук! |
Терпіла все, непослух мій прощала, |
В журбі зазнала і немало мук... | (2)
Найкраще лиш дала мені матуся,
В дитинстві ще вказала на Христа!
У очі рідні, мамочко, дивлюся,
Яка ж у тебе доля непроста!..
Тобі я перші смужки малювала,
Лишала із бідою сам на сам,
В твоє волосся сиве уплітала
Ціни не знала маминим сльозам...
Тепер, коли вже стільки літ минуло, |
По-іншому дивлюся на життя. |
Не все можливо до кінця збагнула, |
Проте сьогодні вдячна тобі я! | (2)
За ту любов, якій границь немає,
І за терпіння, радість, кожну мить!
Твої молитви шлях оберігають,
Мій біль тобі теж плачеться, болить...
Тебе за труд вінець життя чекає,
Отримаєш його на небесах!
Тобі Христос сам нагороду має,
Забудеш смуток, сумніви і страх!
Благословенна будь великим Богом |
Душа твоя, що квіткою цвіла! |
Мене ж нехай ведуть завжди дороги |
До мами і до рідного села! | (2) Поділитись сторінкою: 
| |
