У надрах снів

Холодне сонце за білим муром
На грудях рани випікає,
Не тішить, лиш вкриває сумом,
Немов не бачить і не знає,
Що я не сплю!.. Я не сплю!.. Я!..
Зі мною гомонить земля!..

У надрах снів, за вітром скучив,
За шелестом гаїв і трав...
Чомусь мовчить Дніпро ревучий...
Чи може хто його приспав?..
Та я не сплю!.. Я не сплю!.. Я!..
Зі мною гомонить земля!..

Хто смів збудить і гратись мною?..
Він - доказ, схований труною...
Чи брат чекав, чи моє слово,
Чи кличе Січ до бою знову?.. -
Ні! Я не сплю!.. Я не сплю!.. Я!..
Зі мною гомонить земля!..

Не зміг чекать і зрушив спокій
По всій Вкраїні, по широкій!
Із криги сліз здійнялась лава
Од Канева до Січеслава!

Поділитись сторінкою: