| |
Приспів:
А я все читала дітям довгу казку,
Як минати пастку, як іти й не впасти,
Все до купи скласти, жити без баласту,
Жити просто класно!
Отже, я читала дітям просто казку,
Мов ліпила паску, де життя, як пазли,
І воно смугасте... Люди носять маски,
А слова, як пластир...
Як пластир, пластир до рани...
В планах — сіяти любов,
І діти, ніби провідник,
Усе тепло іде від них. Ей!
Плавно споглядали день
І вчили золоті рядки,
Щоб знали діти стати ким!
Я бачу коло із усіх,
Що дітям бруд ховають в хліб,
А все дитяче у них стерто! Ей!
Знаєш, діти це вода,
За відображення шкода,
Бо діти — то живе люстерко,
Так, вони бачать твою суть,
Відчувають твій мотив,
Знають певно, хто є ти
Без примарних павутин,
Між порожніх та пустих,
Просять небо відпустити дощ,
Капає, капає дощ...
А замріяний казкар
Поміж волохатих хмар
Словом розсипає чари
І віщує всім початок,
Віщує всім початок.
Почнімо все з початку знов!
Приспів.
Пластир до рани!..
Пластир до рани!..
Пластир до рани!..
Знову на старт! Чуєш, доки не пізно!
Навколо бруд, так виховує місто,
Диха за рогом пихатий містер,
А Білосніжка за ним просить їсти.
Ось такі казки — не впасти б,
За собою будні водять хмуру сіру паству,
Люди щось говорять про єднання і про братство.
Діти ж відзеркалювали це, -
Результати на лице.
Знаєш, скільки не ховай,
Все одно вийде на зовні!
Зарива худоба, коли ясла будуть повні,
Є жага заповнити в середині безодню,
Починаєш завтра, а можеш — сьогодні,
І я вже читаю тобі казку,
Як скласти пазли, як зняти маску!
Слухати і чути, створити чудо,
Передати досвід, піднятись вдосвіта
Й рухатися далі, тільки прямо, до межі!
Зліва буде той, хто поряд тільки зубожів,
Справа буде, хто поряд тільки збагатів.
Всі мої слова прості. Глянь на себе у воді,
Там є очі дитячі, щирі, наївні!
Пригадай себе, як заспівають треті півні,
Цей дитинства смак -
Він солодкий і він терпкий!
Бережи його, бережи своє люстерко!
А я все читала дітям казку...
А я все читала дітям казку...
Приспів.
Пластир до рани!.. | (4)
Пластир до рани... Поділитись сторінкою: 
| |
