Розмова

Як не потрібен, я піду?..

Що я на це сказати мушу?
Що усмішка, як на біду,
Вже розтопила змерзлу душу?
Що півгодини цих мені
Вже півжиття не вистачало?
На тлі байдужості й брехні
Мов пісня, бесіда звучала...

Що спільна мова – то є дар,
Який єднає і лікує?
...А ми вже стомлені від свар,
І нам усім давно бракує
Порозуміння і тепла,
А, може, й трішечки любові...
А в нас проблеми та діла,
Та ще й біда напоготові...
І де й береться, навісна?
На скроні тіпнулась прожилка...

– Ідіть!..
...Буяє вже весна...
Я не така вже й сильна жінка.

Поділитись сторінкою: