Пахощі весни п'янкої

Не випадкові, зовсім ми не випадкові
На цьому святі, знову пахощі п'янкі
Поглинуть, сподіваюсь я, сніги зимові,
Ті пахощі поглинуть наші докори й жалі.

Весна і бісики в очах твоїх тамують
Мій подих, наче вперше я в тенетах почуттів.
На скронях срібло, та вони чатують
На того біса, що вже вкотре очманів.

З відлунням сподівань,
Що ця весна іще далеко не остання,
Хай зникнуть вже нарешті усі докори й жалі.
Збираймось зустрічати,
Йде весна, загадуймо бажання,
Щоб серце розбудили своїм кликом журавлі.

З цим кликом прилітають журавлі і відлітають
У розмаїтті днів уже минулих і нових.
Вони любов'ю нас своєю огортають,
Вони несуть нам цноту пахощів п'янких.

Тому й не випадкові, зовсім ми не випадкові
На цьому святі, де буяють пахощі п'янкі.
Відлуння днів минулих і сніги зимові
Вони поглинуть, вже напевне, й докори, й жалі!

Поділитись сторінкою: