Осіння елегія

Незабутню й досі впізнаю я осінь.
На шляху до тебе догорає день.
Рудочубий вечір падає на плечі,
Сивогриве небо грітися веде.

Обрієм заграва зайнялась лукаво
Та й заграла в сурми про мої літа.
Колисає вітер росяну палітру,
Колисковим сумом тишу огорта.

А мене та просинь повернутись просить,
Де колись з тобою молодим ходив.
Лине без упину дивне павутиння –
Нашого кохання спомин дорогий.

Поділитись сторінкою: