І Тичина, і Рильський, й Олесь, І нікого, нікого

Олесі, Рильські, шафранці Тичини,
Коли ж, Вкраїно, й совісті пора?..
Ніхто ще не підозрював причини,
А Плужник завгодя нас розорав,

Перелопатив душі, заскородив,
У скіфський міт Дніпром подаленів...
Не в геніїв ми живемо, народе, –
В співців співаєм, плачем – в плакунів.

В тяжкі, тюремні мовчимо легені,
Із гратами римуємо слова.
Сосюрились тичини. А тим часом геній
На Прорізній газети продавав.

Поділитись сторінкою: