Ніщо не бадьорить, як постріл гармати

Ніщо не бадьорить, як постріл гармати.
Нічим так не грають, як грають життям.
Я знаю, що Богу потрібні солдати –
Топтати багнюку духовних ям.

Туди, де зариті у землю таланти
Шеренгами йдуть тисячі свіжих душ.
А Богу потрібні такі лейтенанти,
Які б не тремтіли від "кроком руш".

Життя – серіал. І в одній з перших серій
Без Пастиря вівці втрачають свій шлях...
Господь обирає таких офіцерів,
Щоб вчили служити простих салаг.

Колись і мене офіцером обрали,
І я розумів, гнучи скелю спини,
Навіщо потрібні Йому генерали –
Нести на собі весь тягар війни!

І ранок, і ніч, пофарбовані сірим,
Моєму терпінню вкорочують вік...
І я разом з іншими став дезертиром
Тікати – тікав. Далеко не втік...

Закінчено бій. Ангел грюкнув дверима.
Нарешті розставлено крапки над "ї"...
Господь зупиняється над рядовими
І плаче... Куди ви, діти мої?..

Поділитись сторінкою: