Без назви

підкралась тілом осінь до душі:
щоб далі,– ще нічого не виходить...

...хоч золотом удень іржу наводить,
а срібло паморозить уночі


всі навкруги звойовані місця:
бо осінь – що сягнула – вже й хапає...

...чуй: дзвін не міддю, золотом волає;
й дорожча вже мить ся, ніж вічність вся


то спродайся, й те золото зкупи:
чи жадібність така недобра штука...

...коли само пливе у самі руки,
із берега кидайся, й сам пливи


між повойовані твої місця:
крізь осінь, що присвітнього торкає...

...дзвін неба розгойдавсь, і теж лунає;
і щось душа...  й загнали крів серця

Поділитись сторінкою: