Кохання не покидає мене

День за дниною плине хвилями
Під колеса млина —
Залишається лиш біла піна.
Лютий, березень, серпень, вересень —
І пробігли літа.
Все минається і назад не верта.

І лиш кохання одне не покидає мене.
Воно на довгі роки, воно моє навіки.
Я тим коханням живу, воно як сон наяву.
І то є щастя моє — що ти в мене є.

Смутком осені помережені наші долі навпіл.
Знов єднати їх — не вистачить сил.
Світлі спомини, як оскомини, в'яжуть наше буття...
Та до юності нема вороття.

І лиш кохання одне не покидає мене.
Воно на довгі роки, воно моє навіки...

Поділитись сторінкою: