Епідемія

Ранок погожий, хороша погода,
Я знову крокую по своїх ділах.
Враз, озирнувшись мені стає млосно,
Та я розумію звідки взявся цей страх.
Куди я не гляну, де не повернуся,
Не видно ні радощів, ні доброти.
І люди, як нелюди не зрозумілі
Розсіюють зло – придурки тупі.

Приспів:
Чому, підкажіть мені хто-небудь,
Я не можу сприймати цей світ забуття?
І, як мені далі отут існувати,
Невже кожен день доведеться вмирати?

Зло навкруги, повсюди й довкола,
Воно нас з'їдає, немов той черв'як.
Це, як епідемія, що нас заражає
Та щеплень від неї немає ніяк.
Мені це набридло, мені це огидно,
Та хто я такий, щоб вас помінять?
Тому й залишається мені лиш єдине,
Лягати в труну і тихо вмирать.

Приспів.

Можливо, в вас є ще надія в душі,
Щоб це змінити, розбити це все вщерть?
Та подивившись в останнє на вас, зрозумів:
Я радий, що все ж таки зараз я вмер.

Приспів.

Поділитись сторінкою: