Я несла свою беду

Я несла свою беду, по весняному льоду,
поломився лід, душа обірвалася,
камінцем під лід пішла, а біда, хоч і важка,
та й на самому краю, і зосталася. | (2)

І з того самого дня, скрізь шука мене біда,
поговори з неюблудять з небелицями,
те, що я не померла, знала край води верба,
та ще перепели чули, з перепелицями. | (2)


Хтось із довів йому,
правду пану моєму,
вони видали мене, зговорилися,
він запалуса не свій,
рушив в мандри любий мій,. | (2)

І мене він наздогнав,
руки взяв, поцілував,
а біда за ним в сідлі, посміхалася,
лише день був іще ніч, а біда на вічну віч,
а біда на вічну віч та й зосталася. | (2)

Поділитись сторінкою: