Щодня неначе починаю знову

Щодня неначе починаю знову,
Хоч за собою не палю мости,
Нанизую на власне серце слово,
А за всі муки – Господи прости!

Відродженим іду шукати правду,
Очищеним відновлюю красу,
Я на чужій сльозі не вчуся грати,
Чужу печаль на сміх не понесу.

Свої гріхи ношу завжди з собою,
І не скажу мені це не болить,
В юрбі суєтній був і я юрбою,
Пізнав і сором і лякливу мить,
Пізнав усе, мене не раз ламали,
Під ноги клали балки перепон.
Та не згубилось віще слово мами:
"Синочку – совість вищий наш закон"

Я прагну мати ту єдину міру,
Про вчинки, що кумедні і сумні -
Святим отцям я навіть не повірю,
Коли мені сумління скаже – ні.

Стрімке життя міняє ідеали,
Стають нові вожді на п'єдестал,
Але земля, що кривдою топтали,
Для мене в сеж найвищий ідеал.

Бо тут мої і осені і весни,
Бо тут мої і зорі і хрести -
Мій краю, я перед тобою чесний,
А за все інше – Господи – прости...

Поділитись сторінкою: