Ностальгія

Весняна посмішка згори,
В домі сам,
Субота вечір, назавжди
Ліг, не встав.
Рілля на небі, то роки,
Плач - мій птах,
А попід серцем будяки,
Знай свій жах.

І посмішка болить,
І любов не ворожить,
Вгамуйся ж, моя хижа
Ностальгія.
Шаленим став вогонь
Її страшних долонь,
Та вперто ростуть хвилі
Ностальгії.

Про неї подумки згори,
Я ж не сам,
Бо сам під небом назавжди,
Аж десь там.
Сміюсь тоді, коли болить,
Плачу в кайф,
Є ще шаленство, що горить,
То віри драйв.

І посмішка болить,
І любов не говорить,
Бо хоче мене мила
Ностальгія.
Її слова - вогонь,
А радість її - вронь
І вірить моє серце
В її крила.

Поділитись сторінкою: