Горщечок розколовся

А горщечок розколовся та й наполовину.
Впали чорні черепочки на червону глину.
Впали сльози сестри, тітки на жар біля печі
І звалилось лихо-горе на селянські плечі.

Бо війнонька, бо бідонька. Бо земля в осколках.
І болото слизьке-слизьке, і кров на подолках.
І на штанях чорні плями, і на плечах рани.
Ходять полем, лізуть долом  сивії тумани.

Вже і дядина сивіє, вже і сиві коні.
І живеться лиш добротно чорнющій вороні.
Вона має скрізь поживу - то руку, то око.
І лежить чиясь дитина у землі глибоко.

І горять хати і стайні, і яма на ямі.
І вітри в селі і в місті ходять не при тямі.
І дощі полощуть в водах хоругви печальні.
І лунають біля церкви молитви прощальні.

Така правда, така кривда, такий фронт без миру.
А недобрий і невірний все гострить сокиру.
Розколовся світ, як горщик, надвоє, натроє
І тримають оборону хлопчики-герої...

Поділитись сторінкою: