Час-панич

Час неначе панич: має гарну тростину:
Нею, тихо йдучи, крокам стукає в такт -
Хтось почує в ударах тростини антракт,
А ще хтось - епілог та останню хвилину...
Час немов той пісок у південній пустелі -
Поміж пальців тече й тане десь в міражах:
Йдеш до них, часто губишся в свої слідах -
Тільки роки довкола - мов дюни та скелі...

Час-бігун-марафонець. Він дихає в спини,     |
І той подих вже можна відчути на старті:     |
Це змагання покаже - чи ми чогось варті...   |
А, ще, знаєш, для нас час - давно не години: |
Наш лік часу так схожий на гарні етюди -     |
В них ми вчились єднати спокійне й шалене    |
Десь між серця ударів й відлунням у вени...  |
Цей лік часу захований гли́боко в груди!      |
Час від часу наш час тихо йде на перони,     |
І стоїть без тростини, заплющивши очі, -     |
Він вслухається в рейки й колеса щоночі,     |
Обіймаючи всіх, хто сідають в вагони...      | (2)

Та цілує - хто йтиме з вокзалу додому...
Потім - знову біжить. Час не знає утоми...

Поділитись сторінкою: