Там, де тризуб Дунаю...

Там, де тризуб Дунаю
Невпинно встромляється в море,
П'є гарячу настоянку
Сонце з криниці небес,
Я залишив себе без турбот,
Хвилювання і горя,
Я залишив тут світ без
Насильства, жорстокості без.

Він - як зав'язь душі,
Ось і тягне сюди все сильніше,
В це буяння садів і розважливий
Спокій полів, до відкритих сердець -
У моєму житті найцінніше,
В це єднання епох і змішання
Кровей-креслярів...

Може бути, тому я в Буджак
Повертаюся знову, прошу долю
Усе дарувати йому без жалю,
Вірогідно, тому лише тут
Вірю кожному слову і, як все,
Що уперше, його до нестями люблю.

Поділитись сторінкою: