Запорізька дівоча

Нагадаю піснею, може ще не пізньою,
І скажу коханому: — Чуєш, дорогий?
Ти — на правім березі,
Я — на лівім березі,
А коли ж посходяться наші береги?           | (3)

Може не протовпився, хлопче, до автобуса,
То до мого берега припливи в човні.
Час тобі, вродливому,
Побувать на лівому, —
Вже ж пороги канули в темній глибині...     | (3)

Знов дівчата парами ходять з сталеварами,
Ти ж засів між книгами... Може, й постарів.
Симпатична міміка
В хлопця-коксохіміка,
А твоїх нема в нього ні очей, ні брів...    | (3)

В місті нашім є одна вулиця Возз'єднання.
Може б, там зустрілися ми хоч навесні?
А тобі все ніколи...
Вибери канікули, —
Про любов хоч поглядом натякни мені!        | (3)


Вже мотив ліричної лине і з Космічної,
Де квітки — в два яруси, до зірок — доми...
Місто розростається,
Серденько й питається:
На якій же вулиці зійдемося ми?..           | (3)

Поділитись сторінкою: