| |
Речитатив:
Правда сказана пізно, не зцілює,
Вона лише підсилює біль мовчання
І закриває двері, від яких
Загубили ключі. Не мовчи...
Прошу, не мовчи.
Той вечір німий знову на порозі,
Мій погляд забув радість життя,
Як квіти на морозі...
Обпадають пелюстки —
Ллються мої сльози,
Вириваю я слова із твоєї прози.
А ти говорив, як квіти цвіли..
Я айстри так любила.
Очі сяяли твої, коли я говорила.
Ті розмови зберегти хоча б на диктофоні...
Вечір, тиша, і думки у твоїм полоні...
Приспів:
Не мовчи!.. Благаю, не мовчи!.. |
Ти ж мене любити вчив, |
Та загубили ми ключі... |
Не відкрити двері ті — |
З цим змиритись мушу. |
Хоч в наступному житті |
Не полони душу!.. | (2)
На двері замок, за кроком крок —
Близькі стають чужими...
Хоч квіти цвітуть, а діти ростуть,
І ми ростем із ними.
Тиша, вечір, у руках фото застарілі...
Як раніше, я люблю осінні айстри білі.
Спогади в душу зазирають із мого вікна...
Чому не розділили дім? Не твоя вина...
В келиху вина лишу пелюстки, що впали.
Дякую, я прокричу: Ми до сліз кохали!..
Приспів. (2) Поділитись сторінкою: 
| |
