На коні, на вороному

На коні на вороному
Повертавсь козак додому,
Через хутір стежка пролягла.
Там козачка чорноока
Ще й до того ж одинока
Глечик із водою подала.
Гостей на вечерю кличе,
А відмовити не личить,
Козак пишні вуса підкрутив,
Стіл накрила хуторянка
І до самого світанку
Місяць в небі так світив.

Ще з трави роса не змита,
Вороний вже копитом,
Не дивись на мене, люба, так,
То ж така у мене доля,
Я, як перекотиполе, -
На прощання їй сказав козак...
Та навік причарували очі,  |
Серце вкрали,              |
Повернув назад свого коня. |
Чи були у нього крила,     |
Буря та дорогу вкрила,     |
Вибачай мене, моя рідня!.. | (2)

Стіл накрила хуторянка
І до самого світанку
Місяць в небі так світив.

Поділитись сторінкою: