Виє

Виє. І знову мучимось –
Знову кудись несе...
Іноді думаєш – влучило б –
Тільки щоб раз – і все.

Щоб не вмирати з кожним
Виєм. Думки смутні -
Мріяти – ні, не можна.
Жити, любити – ні.

Люди, чи, тільки жертви?...
Гірше, ніж буревій,
Той передвісник смерті,
Вовчий, нещадний вий.

Що суне зараз з неба? –
Враже страшне сміття...
Що, йому, кату, треба? -
Мабуть, чиєсь життя.

Скільки ще? Невідомо.
Очі твої сумні
Знаю, кохана, втома.
Вибач за все мені.

Знаю – не заспокою –
Серце від того рве.
Вже нам по вінця горя,
А воно ллє і ллє...

Виє посеред ночі,
Виє на ранок, вдень.
Боже, та я ж не хочу
Слухати тих пісень!

Боже, та я ж не мушу!
Дай хоч якийсь покров!
Хоч велетенську мушлю!
Виє. І знов, і знов...

Поділитись сторінкою: