| |
Від цього відчуття порожнечі
Я шукаю можливості втечі,
Описати не вистачить речень,
Як це, коли втома впадає на плечі...
Зрозуміють, кому це знайомо,
Вона тисне, як свіжа судома...
Втома стала мені, як диспетчер,
Прийде зранку, залишиться в вечір...
Вона давно стала, ніби частина мене.
Казала піде, та відчував, що обмане...
Я сподівався і вірив, що це омине,
Тепер не знаю, вона мине чи не мине?..
Я посміхаюся усім, кого бачу навколо,
Якщо не розповім, ніхто не помітить ніколи,
Що кожен раз, коли я повертаюсь додому
Приспів:
Мене накриває втома...
Коли вона пройде? Невідомо!..
Мені би кричати, що гірше стає,
Але я із тих, хто цього не визнає!
Прокидатися щоранку, вже маючи сили,
Не рятувати себе кавою різних сортів,
З думкою, як ще поспати я хочу годину,
Хто би знав, те, наскільки я цього хотів...
Перестати засинати знову по дорозі,
Думати стільки разів, що і не полічити,
Як увечері я опинюся на порозі
І як матиму можливість просто відпочити...
Та в голові моїй туман,
Чи це зі мною лише чи з усіма?..
Казали всі, що це самообман,
Що втома пройде, швидко і сама...
Я починаю відчувати її підсвідомо,
І вже не знаю, чи казати про себе нікому,
Що кожен раз, коли я повертаюсь додому
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
