| |
Приспів:
Не перебивай мій голос, мій край, |
А перебирай мій колос і рай! |
Наш не за горами, душу не край, |
Латай мої рани, музика, грай! | (2)
Даремно жду від нації сто літ з куліс овації,
Та не в столиці, — вдома сію на столі слова ці я!
Мета в прірву іде, й не вийшло із мене Гейне,
Та моя лінія ідейна, як у Маннергейма!
Рими вирізані власноручно, не зі штампів,
Випускаю їх на волю, ніби арештантів!
В голові засиділись вони неначе в карцері,
Та, як би не літав, не пролізе знову Ікар в царі!
Знову в пропасть бере стежка,
Я дивлюсь оце напевне моє соте Берестечко!
Не в етері, а в підпіллі, напишу не для рабів я,
Просто це давно не реп, братан, а логотерапія!
Та панчі ці лиш в голові гра мозку!
Все одно нам краще не написати, ніж Вінграновський!
Та я спробую передати вам на папері вайб!
Дай лише три хвилини, під час яких
Приспів.
Досі лізуть до еліти бізнесмени-крамарі...
Ці думки мене обліплять знову, ніби комарі!
Я накину свої панчі, технічно, немов би Усік,
Давно у репі, моя фанатка — твоя бабуся!
Але подивись на мене: без продюсерів, без лого,
Я росту у слові, ніби обличчя у Кошового!
Понеслась! Лоік накинувся, мовби дід,
Та не можу мовчати, якщо світить нам Мобі Дік!
Тому судно! Якщо самі ми не зберемося,
То диявол, як захоче, кожному розбере мозок,
А потім побудує байдужу отару хіппі,
Людина без книги — ніщо, що б не навішав Кіплінг!
А тому палуба: будуємо людину з Мауглі!
Тільки не хвилюйся, що згораю, є ще, ма', вуглі!
Так тернова та стежина тут від фріка до митця,
Син спита дорогу, я скажу: нівроку, сину, ця!
Приспів.
Через біль будуємо державу у собі,
Перед вами самогубство, бо моя петля — цей біт!
Та я зміг скористатися війною,
Щоб нарешті зрозуміти, що в мені було не мною!
Вірю в Бога, що не вмер! А не в депутатські лики!
Що мені маленький мер, що на місяць став великим!
Вірю у людей, як пайка не кипи там,
Тобою їх не купити, бо стукають не копита!
А серця! Точніше вже не стукають, а б'ються!
Хай мені не світить сцена, як і у дитинстві бутси!
Та я в кедах тих червоних із шипами не промажу,
Виступаю за шеврони, а не за брудні бумажки!
Є! Ще вогонь у мене критики!
Білий лист гарячими рядками вам накрив-таки!
І зриваю своє горло, наче гілку,
Одночасно боляче, неминуче і гірко!
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
