| |
Я так втомилась зупиняти кров,
Збирати в купу піщані замки...
Я прошу, тільки не штовхай промов,
За децибелами не чути сварки!..
Ми більше ніколи не будемо ними,
Вони залишились у м'язах, у пам'яті.
Вони святкували дощі й іменини,
Ховалися в Бога у пазусі...
Вже потім пішли оскали й провини, |
Вже після відросли пазурі... |
Ні ми, ні вони ні в чому не винні, |
Вся суть у безглуздому казусі... | (2)
Приспів:
Я так втомилась зупиняти кров,
Збирати в купу піщані замки...
Я прошу, тільки не штовхай промов,
За децибелами не чути сварки!..
Я кричу, а посуд б'ється
Визнай, ми програли битву!
Більш ніхто не промахнеться,
О минуле ноги витру!..
Я ненавиджу себе!
На кого ми схожі?
Між нами тільки стіни
І огорожі, нічого спільного,
Ми - просто сусіди,
Які хотіли би роз'їхатись
І збайдужіти!.. Але натомість
В голові обіцянки про старість,
Дурну шалену відданість
І дитячу зухвалість. Між нами
Безліч клятв і пустих обіцянок,
І певність, що після темряви
Настане світанок!..
Заклякли тіні і ознаки,
Злякалися найбільші страхи,
Розм'якли цілі, змились плани,
І ми в полоні у омани, б'ємося головою
Об стіну власноруч побудовану...
Розфокусовані приціли,
Пусти мене і я піду!..
Я піду... Я піду... Я піду...
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
