| |
Добрий вечір! Ми з синдромом зі Стокгольму! |
Це ще дуже боляче, та вже нє очєнь больна! |
На злоякісну емпатію хворіє Вольна, |
Але зцілить все ця наша священна Война! | (2)
Триста шістдесят вісім років триває ця війна,
Але крім того, шо ми досі не перемогли -
Каже нам вона,
Ми також і не програли, привіт Кличку Віталію,
Значить попереду в нас перемоги вакханалія.
Але наразі мусим зцілити одну недугу,
Через яку у ворогові ми бачимо друга,
Через яку не відрізняємо ката від брата,
Через яку дівоча пам'ять і в діда, і тата,
Які вернулися з Сибіру, і не вернулись,
Які вже прямо не стоять, в Сибіру зігнулись,
Які любов'ю дивною, бо православною
Все стерпіли, навіть долю нерівноправную...
А також ті діди, яких самих з Сибіру
Сюди навезла, як гімна, та червона фіра,
І ясно, шо вони дітей навчили язика -
Стала рускагаваряща східна Україночка.
Меншовартість-меншовартість-меншовартість срана,
Москаля не любиш, але, як і він, ти п'яний.
Москаля не любиш, бо Кобзар тобі казав?!.
Кайдани порвати, кров'ю волю кропити заповідав!
Не віриш пророку, з апостолом порадься -
Перше до Коринтян 13:11
Коли я дитиною був, то говорив, як дитина,
Я думав, як дитина і розумів, як дитина.
Коли ж я мужем став, то відкинув дитяче,
Той мужем став, хто зрозумів, що це значить.
Віра, надія, любов - найбільша любов між ними!
Але "Люби свого ближнього, як себе самого!"
А не навпаки! А, щоб любити побратима,
Треба визволити себе з ярма кріпосного!
Визволяймо і ставаймо! Кайдани порвімо
І вражою злою кров'ю волю окропімо!
І себе в сем'ї великій, в сем'ї вольній, новій
Пам'ятаймо шанувати добрим гучним словом! Поділитись сторінкою: 
| |
