| |
Дощ грюкає у мої двері,
Наче щось хоче сказати,
Одні і ті самі сюжети,
Одні і ті самі дати...
Зарано я якось зневірилась,
Зарано себе поховала,
Занадто багато речей
У собі приховала від тебе,
Від себе, від світу,
Скигливих і недолугих...
Не гуляй по підвалах часто,
Раптом себе загубиш...
А потім якось згадаєш,
Але чи не буде запізно?
Тобі мої п'яні губи шепочуть,
Що я не залізна...
Приспів:
Витрави в мені цю звичку сподіватись, |
Скільки ще - мені розчаруватись? |
Все життя ніби артхаузне кіно: |
Мало що зрозуміло, але якось все одно... | (2)
Мені якось все одно... Але якось все одно...
Мені якось все одно...
Бій світла з тінню, несправедливість,
Твоє побажання - моя мерехтливість,
Порожньо у серці, порожньо удома,
Мене накриває смертельна втома...
Втома кохати, втома страждати,
Втома без тебе вночі засинати,
Втома і крапка, або втома і кома,
Осінь настала якось раптово...
Витрави в мені цю звичку сподіватись... | (2)
Витрави в мені.. Витрави в мені... Ні!..
Витрави в мені... Витрави в мені... О-о-о!..
Приспів.
Мені якось все одно... Але якось все одно...
Мені якось все одно... Поділитись сторінкою: 
| |
