| |
Руки ломала та й вирвані коси, |
Було так давно, але боляче досі... | (2)
Руки ломала та й вирвані коси,
Було так давно, але боляче досі...
Гортала новини, дивилась відоси,
Давай коридор, там голі та босі.
Кричала безмовно, просила: Давайте!
Усі відвернулись, тож карма, ви знайте,
Бумерангом вертається, су*и, тікайте,
Куля запущена всіх вас там знайде!
Ми за вас молимось, тільки не рухали б,
Де ви були, коли в двері вам стукали?..
Хай Бог помагає і дверима грюкали,
Я знаю одне: Бог помер в Маріуполі...
А я, знаю одне!
А я, знаю одне:
Він помер у театрі з написом "Діти",
В шкільному автобусі, навпіл розбитому,
Нам дали вибір: стояти й горіти,
Лишитися кров'ю в бетоні і плитах...
Ми за вас молимось, тільки не рухали б,
Де ви були, коли в двері вам стукали?..
Він помер в Бородянці, стік кров'ю у Бучі,
Може корегував, а може й сам мучив?..
Дивився й сміявся на могили у скверах,
Чи ставив печатки на секретних паперах?..
Кричала, просила, й вже навіть не плакала,
Плаче лиш той, кому є що втрачати...
Ще плаче лиш той, хто до смерті заляканий,
А смерті нема, є лиш попіл і згарище...
Всі поранені болем, сиренами, звуками,
Розбитими шибками у вікнах фігурками...
Де ви були, коли ми всі стукали?..
Я знаю одне: Бог помер в Маріуполі...
Було так давно, але боляче досі...
Руки ломала та й вирвані коси,
Було так давно - боляче досі...
Кричала, просила, й вже навіть не плаче,
Плаче тоді, коли є що втрачати... Поділитись сторінкою: 
| |
