| |
Щось у полі забіліло, —
Ой, чи гуси, чи лебеді?
Тепер гуси не літають,
А лебеді не пливають.
Татарове полон женуть:
Один полон з жіночками,
Другий полон з дівочками,
Третій полон з діточками.
Стали кошом під Яришом,
Та взяли сі паєвати,
Дівка впала паробкові,
А тещенька зятенькові.
Взяв він єї попри коні.
Ой, кінь біжить дорогою,
А тещенька - терниною,
Назад себе поглядає.
Кровця сліди заливає,
Чорний ворон залітає,
Тоту кровцю іспиває.
Приїжджає він до двору:
Вийди, вийди, татарочко!
Привів-єм ті невільницю,
А до смерті робітницю.
А вона ї та й завела,
Три роботи загадала:
Оченьками стадо пасти,
Рученьками кужіль прясти,
Ноженьками колисати.
Теща дитя колисала
І дитині приспівала:
Люлю, люлю, татарчатко,
По доненьці унучатко.
Бодай стадо виздихало,
Бодай кужіль спопеліла,
Бодай дитя скаменіло!
Учув тото вірний слуга.
Чи чули ви, панєнонько,
Як вам кляла робітниця:
Бодай стадо виздихало,
Бодай кужіль спопеліла,
Бодай дитя скаменіло!
Ой, побігла татарочка,
Бігла боса без пояса
Та вдарила по личеньку
Свою рідну матіноньку!
Ой, ти, доню, моя доню!
Не тілько-м тя годувала, —
По личеньку тя не била.
Мамо ж моя старенькая,
По чім же сь мя іспознала,
Що сь мя доненьков назвала?
В неділю сь барвінок різала
Та й си пальчик відрізала,
І по тому-м тя спізнала.
Мати моя, мила мати,
Скидай з себе тії лати,
Возьми дорогії шати,
Будеш з нами панувати!
Ліпші мої вбогі лати,
Ніж дорогі твої шати.
Я не хочу панувати,
Піду в свій край загибати.
Слуги ж мої та й вірнії!
Пряжіть коні воронії,
Везіть мамку в єї краї! Поділитись сторінкою: 
| |
