Доленька

Я поринаю у ніч
в мить таємничого сну
Місяць вже вийшов з-за гір
і видно вже зорю ясну.
Ой доленько, доле моя,
нащо мені принесла
ті солодкі, чарівні і  дивні сни.
Загубилась там любов моя,
щось не знайду її я,
поверни мені доле моє життя!!!

У снах своїх туди мчу,
де край живої води,
Де люблять усі досхочу
і кохання неосяжний плин.
Там краплини мов сльози дощу,
мов моя срібна печаль
Назбираю їх повні долоні я.
І тоді ними коси змочу
І, наче тонка свіча,
запалаю навіки в коханні я.

Я поринаю у ніч
в мить таємничого сну
Місяць вже вийшов з-за гір
і видно вже зорю ясну.
Хай осяє вона крізь віки
шлях полум'яний весни
і розтопить під кроком гарячий лід,
А весна посплітає вінки
з трав пурпурових лісів
і освятить священним вінком мій слід.

Поділитись сторінкою: