Трагічна доля митця

Каменем, каменем збили крило мені,
Каменем, каменем, зранений, падаю,
Стрілки годинника – сонячні промені –
Тішаться тишею, тішаться зрадою...
Ой...

Все завертілося з ніг та на голову,
Чортове колесо тільки-но сходило,
Випекло груди міддю і оловом,
Серце шукало, та не знаходило...
Ой...

Чи зачерпнулося в пригоршню літечко?..
Чи загубилося в мареві осені?..
Та перетерлася шовкова ниточка –
Міст від життя до небесної просині...
Ой...

Кліпнуло сонечко хмари повікою,
Мов підморгнуло – значить, пора мені,
Перехрестило піснею дикою,
Кинуло геть та на гострі на камені...
Ой...

Поділитись сторінкою: