| |
Любиш, не любиш... Люблю, не люблю...
Граю, не граю... Ліплю, не ліплю...
Вірю, не вірю... Горю, не горю...
Збуди мене зранку, я так міцно сплю,
Що ночі вриваються в ранки чумні,
І я не знаходжу опори,
Куди ми сьогодні і що це за дні?
Ми голі, ми босі та горді... Я сонний.
Ти кажеш, що то моє все.
І жодні долоні, моря і пусте...
У нашому ліжку триває війна,
Бої подушками і вище,
Під ковдрою фронт, у кімнаті
Зима вітрами осінніми свище.
За стінами битими стогне життя,
Сусіди схотіли дитину,
Ти знаєш, я - псих, часом я це не я,
До батька ще рано, хоч сином
Хорошим я бути теж не навчивсь,
І відданим другом не вдався,
Та й з братом не вийшло, хоч я і миривсь,
Ти ж кажеш, що гарним коханцем виходить,
І вистачить, це головне,
До дупи канони і рамки,
Знайшовши себе, й ти, знайшовши мене,
Кричиш, наче зірвано лямки,
Бо, буцімто, сонним назвав я тебе
Ім'ям не твоїм й не помітив...
Ну так, це буває, це суто моє,
Прийми, або на ..., за вітром...
А ти.. Та ти маханута, віриш чи ні?..
На всі свої мрії і гроші
Купляєш книжки і трапляються дні,
Не те, щоб погані, не те, щоб хороші.
Та зайва десятка тобі б саме раз,
Хоча б молоко, ти так любиш та ні...
Весь Ремарк, весь Набоков і нас
Накормлять їх янгольські душі.
І добре, що в тебе існую десь я,
Такий непомірно холодний,
І добре, що зайві в кишені лежать,
І добре, що цілодобові крамнички по місту,
Зупинки нічні, притягують п'яних поетів,
І ось в оберемку несу я тобі
Любов'ю набиті пакети.
Я сонний... То ніч, після ігор усіх,
Я схожий на Будду і вище.
Під ковдрою спокій, в кімнаті зима
Вітрами осінніми свище.
І хай я ніякий і маханута ти,
І хай нас не любить це місто,
Я б радше подох, аби тільки не йти
Дорогами рівними й звісно,
Ще сонним не раз іменами чужими
Назву я тебе й не помічу...
Ну так, це буває, це суто моє,
Як добре, що люди не вічні... Поділитись сторінкою: 
| |
