Люблю і славлю

Люблю і славлю, і клянусь я сонцем!
А все-таки правіра в нас одна!..
Землі - ми - діти, й Всесвіту - посланці
І мудрість в нас від зір заповідна!

З нас довго вибивали пам'ять Роду,
З душі і серця - гордість, честь і гнів,
Та нащо ж правда і знання тому народу,
Як легше просто "пасти баранів"!?!

Слов'яно-арії і скіфи й козаки - ми,
А Батьківщина наша – Вирій – сад,
Де ми з Богами, мов з деревами святими
Квітчали світлий на Землі Асгард!

Та де ж та пам'ять, де прамудрість, сили,
Приспали їх злі очі і язик!?.
Одних приборкали тюрмою, інших вбили,
Нема героїв й віщунів-музик!?!

І пісня поверта нас знов до себе
Чумацьким шляхом, шляхом золотим.
Аби не розпинали Наше Небо,
Пройти потрібно шляхом духу тим.

Поділитись сторінкою: