| |
Скільки доводилось бачити даунів,
Але таких навіть я не бачив -
Один у футболці Звоніміра Бобана,
Інший - у футболці Бобана Марковіча,
Така собі збірна Югославії з клоунади.
Ага, і ось вони сідають до вагону
І відразу дістають карти
І починають грати на гроші.
А грошей ні в того ні в іншого немає.
Але чорта з два, - думає Звонімір Бобан, -
Зараз я роздягну цього клоуна, -
Думає він про Бобана Марковіча, -
Зраз я виб'ю з нього все гівно...
І Звонімір Бобан говорить Бобану Марковічу, -
Братіку, братішка, нам головне,
Аби нас не зсадили до Відня,
Бо вже у Відні все буде до наших послуг,
І шенген упаде нам до рук,
Мов перестигла груша. Проститутки, братіку,
Витиратимуть нам кросівки своїми косами,
Ми в'їдемо з боку Братислави,
На віслюках, як два Ісуса,
Ти і я, братіку, ти і я!
Ага, - відповідає Звоніміру Бобану
Бобан Марковіч, - аякже: як два Ісуса,
Виб'ємо з цього міста все гівно,
Перехопимо в цих українців
Ринок крадених мобільних телефонів.
Ти лише уяви, братіку,
Скільки у світі загадок і таємниць,
Скільки борделів і крадених телефонів:
Нам життя не стане,
Аби об'їхати наші угіддя на віслюках.
А той йому і відповідає:
Стане, братіку, стане,
Життя розтягується, мов баян,
Я буду тягнути його в один бік,
А ти - в інший...
І ось вони їдуть,
Закинувши нагору чорну валізу,
В якій лежить, складена вдвоє,
Їхня велика слов'янська ідея,
І ця їхня велика слов'янська ідея -
Акробатка з женевського цирку, дівчинка,
Яку вони склали вдвоє і запакували до валізи,
Час від часу витягуючи її назовні
Й ділячись із нею хлібом і ракією.
Головне - довезти слов'янську ідею до Відня,
В'їхати в місто на чолі автоколони прочан...
У світі стільки незайманих душ,
Стільки нескорених протестантів
І некрадених мобільних телефонів,
Що лише встигай розтягувати це життя...
Ну що, далі вони починають співати,
Зрозуміло - балканські пісні,
Такі безкінечні, що їх навіть
Своїми словами не перекажеш,
Але приблизно таке:
Коли сонце стає над Балканами
І першим своїм промінням торкається
Хвиль Дунаю, вони - хвилі Дунаю -
Починають підсвічуватись,
Ніби на дні лежать золоті червінці,
І тоді хоробрі солдати сербської гвардії
Стрибають у Дунай
Разом зі своїми рушницями,
Аби дістати золоті червінці
Для дівчат з портових кварталів.
Так вони й тонуть -
Разом зі своїми рушницями,
І хвилі Дунаю волочуть їх
Піщаним дном у напрямку моря,
І від їхніх темних-темних мундирів
Море називається Чорним... Поділитись сторінкою: 
| |
