Андромеда

Нервовими і білими руками
Ти викрадала зорі Андромеди,
Ховала їх за придорожній камінь,
Кувала з них сріблясті монети...

Тобі сказали, що за них купити
Можливо все і, навіть, його душу.
Тобі змовчали, що зірки, як квіти, -
Одну зірвеш, а ціле небо тужить...

Тепер ідеш, улюблениця долі,
Усміхнена, оманою зігріта...
Не варто було витрачати зорі
На тих, хто в серці ніс метеорити!..

Поділитись сторінкою: