Рости, рости, мій коню вороний!

Рости, рости, мій дорогий коню вороний!
Ніжним гребенем розчешу шовкову гриву,
Поведу до коваля, у нього станок золотий -
Викує підкову на щастя, доленьку щасливу!

Осідлаю в бархатне сідельце красеня коня -
В бистрій їзді зав'ється грива над вітрами,
На волі, воленьці зрадію як серце у козака,
А зарже - впізнаю його голос понад світами...

Мій милий конику, не будь дикий і норовистий...
Не бійся чорного ворона, що кряче над тобою,
Мій вірний друже, ти - благородний породистий,
Не біжи швидко до бистрої річки, до водопою.

Веди по Чумацькому шляху в країну мрій...
Вимірюй довжелезну путь до жаданої мети,
Я напою у синьому морі із променя надій,
Поведу, де розквітають пишнотрав'я із роси.

Солодкою мелясою, вівсом приласкаю коня,
Постелю під нього ложе - золотисту солому,
Нехай від праці відпочине, і в нього є душа,
Поцілує своє дитя - жеребця і розвіє втому...

Рости, рости, мій дорогий коню вороний,
Із далеких країв веди додому, до хати,
Де край дороги столітній дуб старий,
І виглядає своїх журавлів батько і мати...

Поділитись сторінкою: