До дна ходи

Тече ріка поволі,
Що повна теплої води,
Співають хвилі прозорі:
До дна ходи... До дна ходи...
До дна ходи... До дна ходи...

По тій воді легенько
Гойдає човен затишний,
А в тім човні тихенько
Закрила очі молоді,
Очі молоді... Молоді...

Вона щоранку мила
Своє лице росою з трав,
Що сонце одягнула,
Їй вітер коси заплітав...
Їй вітер коси заплітав...

Тепер, стомившись, тіло
Її заснуло на воді,
Лице прекрасне біле
Накрили мрії золоті...
Мрії золоті... Золоті...

Тонкі красиві руки
Торкають груди, що теплом
Своїм рожевим віють,
Пронизуючи аж до скронь...
Пронизуючи аж до скронь...

Вона спокійна й мирна,
Їй тихо сниться дивний сон,
Теплом рожевим віє,
Пронизуючи аж до скронь...
Аж до скронь...

Поділитись сторінкою: