Елегія

Спроквола теплі дні останні
Свої засвічують вогні.
Веслує вересень в тумані
На позолоченім човні.

Спадає сонечко на силі –
Несміло світить, не сія.
Ослабла в річці обмілілій
Недавно пружна течія.

Спалахують прощально квіти,
Свої останні лічать дні.
Та юний погляд не помітить
Того, що бачиться мені:

Яскравих барв журу оманну
Не донести їм до весни
І не звільнитися з туману,
Як і мені від сивини...

Поділитись сторінкою: