| |
Весна і літо відійшли ураз,
Обіцянки - пустопорожні стерли,
Що сяяли, немов іконостас,
Манили, ніби ізумруди-перли.
Приспів:
А я із осінню давно "на ти",
Вона мені немов сестра по крові,
Привіти шле дощами з висоти,
Пейзажі розмальовує казкові...
Ми попід руки – я і листопад -
Брудні, не обминаємо калюжі,
Усі глибини міряємо підряд,
В лице, у спину погляди байдужі...
Приспів.
Ще буде осінь, може, не одна,
Але такої, мабуть, вже ніколи...
Знервована, промокла, затяжна,
Ніби сестра, а тисне, як окови...
Приспів. (2) Поділитись сторінкою: 
| |
