Елегія

Ми з тобою зустрілись неждано
У моєму, за містом, саду...
Сподіваюсь і досі, кохана,
Що побачу тебе молоду.

Знаю, певний, належиш другому –
Самотою за обрій пішов.
Бо у домі своїм, як в чужому,
Сподіваюсь на першу любов.

Хоч і знаю, що див не буває
Навіть тут, у казковім раю
Та я вперто, як мрію, чекаю
На кохану, на першу, свою.

І тепер, коли роки на схилі,
Але мрія незмінна моя.
Я любитиму все ж до могили,
Поки ряст піді мною й  земля.

Не лишав, не втрачав я надії,
Бо я твердо упевнений в цім.
Якщо тут не здійснилися мрії,
То здійсняться, кохана, на тім.

Я зустрівся з тобою неждано...
В марноті одсвітилось життя.
Та я вірю і мрію, кохана,
В учорашнє своє майбуття.

Поділитись сторінкою: