| |
За Дунаєм широким | (2)
Росте терен високий.
А у тому терену | (2)
Живе вдова молода.
Породила два сина | (2)
Іванюшу й Василя.
Ой, привела, привела | (2)
Да й в пелюшки вповила.
В чорний китай сповила, | (2)
Сріблом, злотом облила.
Сріблом, злотом облила | (2)
Та на Дунай винесла,
Та в корабель забила | (2)
В тихий Дунай пустила.
Ой, ти, тихий Дунай, | (2)
Моїх діток не займай.
Ти, високий очерет, | (2)
Вари дітям вечерять.
Ти, висока осока, | (2)
Стели дітям звисока.
Ой, ти, жовтий пісочок, | (2)
Укрий моїх діточок.
На двадцять першому году | (2)
Вийшла вдова по воду.
Стала води набирать, | (2)
Став корабель підпливать.
А на тому кораблю | (2)
Два матросики сидять.
Один сидить позаду | (2)
Та й пригортає воду.
Другий сидить навпереду, | (2)
Поглядає на вдову.
Ой, ти, вдовушка, вдова! | (2)
Чи підеш ти за міня?
За Василя сама іду, | (2)
За Ванюшу доч даю.
Кинулися до письма, | (2)
А то рідна їх сестра.
Стали же письмо читать, | (2)
А то рідная їх мать.
Такий тепер світ настав, | (2)
Щоб брат сестри не пізнав.
Тепер така година, | (2)
Що йде мати за сина.
Бодай ненька пропала — | (2)
Сестру з братом звінчала.
Ходім, сестро, в монастир, | (2)
Нехай же нас бог простить.
Ходім, ненько, горою, | (2)
Розсиплешся травою.
Ти зацвітеш в жовтий цвіт, | (2)
Я зацвіту в білий цвіт.
Я зацвіту в білий цвіт, | (2)
Пустим славу на ввесь світ. Поділитись сторінкою: 
| |
