Свята світлиця

Двадцятий вік
Спинився біля тину.
Священна хата –
Криком самоти.
Отут на світ прийшла
Проста людина,
Щоб землю рідну
Словом освітить.
Свята світлиця
Вбрана рушниками.
І образи, й на
Покуті – свіча.
В барвистих квітах –
Вічна мати Ганна,
І світлий сум
В згорьованих очах.

Рідні до болю лиця –
Мати і лицар-син.
Мріє свята світлиця.
Тут народивсь Василь.
Мріє в задумі Удай,
Плине в Сулу й Дніпро.
Йдуть до світлиці люди.
Тут струменить добро!

І Василева правда –
Гори рушить.
І знову, й знову –
Повінь і жнива.
Байдужих будять
І лікують душу
Нетлінні, мудрі,
Праведні слова.
В широкий світ
Сягла стежина сина
З фортеці духу
На семи вітрах.
Тут білолиця мила
Батьківщина,
Отут – його
Духовності вівтар.

Рідні до болю лиця –
Мати і лицар-син.
Мріє свята світлиця.
Дивиться в світ Василь.
Хаті сумній на втіху –
Дивний калини квіт,
Мальви під саму стріху,
Лебедів клич-політ...

Поділитись сторінкою: