Останній трамвай

Протиснувся між крапель дощових,
Ходив по запахах
З дитинства призабутих,
Старенький дворик сутінково стих
І в тиші заводський гудок зітхає глухо.

Скрегоче в ніч останній наш трамвай,
З пітьми висмоктує спізнілі всюди душі,
Когось ці рейки виведуть на край,
А чи в дитинство,
Що з кишень виймає груші...

Колись життя відправить і мене
У вільне плавання підземною водою,
Забудеться мій запах,
Промайне непевний спогад
Наче тінь попід стіною...

Один лиш крок планетою ступив,
А виявляється – життя тривало більше
Я жив як міг,
Поки ставало сил,
Поки було кому присвячувати вірш...

Поділитись сторінкою: