Хоч страждалось, не спалося...

Хоч страждалось, не спалося, мучилось мало,
Тільки ледь зачепила біда за рукав,
Як би плакала я, як би я нарікала –
Але хто я така, але хто я така?

І спитала б, для чого (мій Боже, не сердься)
В душу морок ядучий по краплі втіка
І чому, як безумне, заходиться серце, –
Але хто я така, але хто я така?

І за що мені він, найдорожча зіниця,
Коли сили непевні, дорога вузька,
Як, до нього йдучи, не зумію спиниться –
Але хто я така, але хто я така?

Тільки більша за біль підіймається сила;
Хоч бліднішає, тоншає, терпне рука,
Я б найтяжчі гріхи замість нього носила,
Але хто я така, але хто я така?

Поділитись сторінкою: