| |
Вона носила життя в районі нижче грудей,
Маленьке тіло прагнуло бачити світло.
І я дивуюсь з планктонних учинків людей:
Навіщо рвати те, що у тобі давно розквітло?
Скажи йому, шо це зовсім не боляче, мамо.
Зірвати квітку, яка тільки вбирає красу,
І замість того, щоб любити маля до без тями,
Ти робиш так, що його вже більше не спасуть.
В свої роки красива, як дияволиця...
Тіло ніби цнотливе прикрасив би бутон,
Через кривавий вчинок, тепер погано спиться
Та її щастя убив тепер міфепристон.
Гадала, що так краще, гадала, що забуде,
Стре все із пам'яті, знайде нову любов.
Та залишилась у куті, іти було нікуди,
А тим часом в утробі плила дитини кров.
Приспів:
Я так хотіла побачити світ,
А ти закинула мене в пітьму.
Ти позбавила мене життя,
Мамо, і в тому світі лишила саму!
Гріх розчинився у воді, наче сильна отрута.
Був ніби квадрат, а став замкнутий круг:
Покинута всіма, тепер вона всіма забута,
Почався шлях її із чорно-сірих смуг.
На злочин потягнуло це божевільне місто,
Де радості нема, а є насильство і шантаж.
Вона продала своє тіло за гроші, намисто...
Життя згубила, додавши до душі вантаж.
Голос із неба кликав її за собою,
Манив і жестами у снах, і навіть наяву,
Побачить силует - і вмить уже стане слабою
Відкриє очі, а тіло в холодному поту.
Немає виходу, а більше і немає смислу,
Бути в ізоляції, ніби німий силует.
Мило, страх, мотузка, крісло...
Вона втратила щастя, значить втратила усе!
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
