| |
Листя шелестом, тішить темряву
дивна пісня суворих долин
диким вереском, тихим шепотом
пісню цю заспіваю, один.
Це легенда самотнього озера,
де вода є солона від сліз.
Скелі грізної, замку древнього,
що сивіючим мохом заріс.
Я співатиму пісню цю,
Ти шукатимеш правди в ній,
правду ту я затисну в струну
і заграю на лютні своїй.
Десь біля озера , на скелі
Серед лісів та серед трав,
Де бродять душі менестрелів,
Сіріє замок ,без застав.
Колись давно, там жили люди
Карпатський князь, чи злий барон,
І люди з сіл пустили слухи ,
Про пустоту отих вікон.
Не знаю, як знайшов цю землю,
Лиш пам'ятаю дивний сад,
На струнах лютні пісня древня
Та замку давнього фасад.
Це була пісня Беатріче
Я чув її колись давно
Цю пісню часом вихор свище
Як вкриє мороком село.
Тут жила юна Беатріче,
Її шукатимеш, знайдеш,
Серед квіток стоїть скульптура
З-під ніг троянди три зірвеш,
Одну з квіток поставиш в воду,
Одну до лютні покладеш,
А третю кров'ю із десниці
Живою кров'ю обіллєш.
В саду , опівночі скульптура ,
Підійме лютню , оживе
І голос юного сукуба
Понад квітками попливе.
Втікаєш геть, та ні ,невзмозі,
Забудеш рідних і сім'ю,
А в силуеті на порозі ,
Ти не розгледієш змію.
Послухай пісню, в згустках крові
Кохай Володарку до сліз
Аж поки струни не порвуться,
Чи сонцем заіскриться ліс.
А коли вранці на світанку,
Обіймеш статую німу,
На кров'ю змочену троянду
Криштальну нанесеш сльозу,
І все, що буде стіни голі,
Зелений сад, потворний щем,
Лиш білий ідол над тобою,
Та сірий замок під дощем.
І дід пастух підперши ясен,
Вдивляючись в туманну млу
Розкаже людям: - Сивий красень,
Зі скелі кинувся в пітьму. Поділитись сторінкою: 
| |
