| |
В місті, де голови
Котяться з плеч день у день,
Де в рабстві живі у живих
І війна без упИну,
Живе поневолена,
Замкнута в білий гарем
Рогатинська квітка із тих,
Що померли живими.
Роксолано, пісня степів,
Роксолано, мавка гаєва,
Затамуй у грудях свій спів,
Ти рабиня долі своєї.
Роксолано, бранка садів,
Роксолано, донька неволі,
Україна не чує твій спів
Із глибин невпинного болю...
Стамбулом скалічена,
В клітці своїй золотій,
Маленька Настася Хуррем –
Коханка султана,
В полоні довічному
Стогоном лине твій спів,
І біль нароста день за днем
На заміну коханню...
Роксолано, попіл степів,
Роксолано, мука полону,
Задуши у грудях свій спів,
Простягни до сонця долоні...
Догорів навіки твій дім
Роксолана квітка із тихого саду,
Чи знала ти долю свою невідвратну
За вікном стигне зорЯ полум'Яна
Над містом біди;
Хто Ім'я тобі дав – Роксолана?
МахідеврАн – троянда гадючого роду,
Отрута твоя,
Сплітає інтриги і з розуму зводить
Гарем царя.
Снують яничари – мисливці султанські,
Біда іде.
Очолить змову тУю поганську
ХафсА валідЕ.
Слався, бАш-кадунІ Роксолана,
Ти ворог їх.
Остання надія свого султана,
Віра і гріх.
Вирує змова, і в мить останню, -
З мечем в руках
Чекає на неї Хуррем Роксолана!
Могутня володарка, мудра цариця,
Спокійна і зла, як її столиця, -
Нехай мовчать,
Як жити схочуть, - твої убивці,
Ти – хрест живим.
ЗвірЯчі закони зростили Царицю –
На горе всім... Поділитись сторінкою: 
| |
