Бабине літо

Вранці на травах ніжна роса.
Золото листя сонцем полите.
Дивнеє диво, божа краса —
Бабине літо!

Теплою ласкою небо сія,
Синіми хвилями
Гріє своїми.
Як зачарована падаю я
Вітру в обійми.
Вії замружив цілунком мої
Промінь гарячий.

Боже,
За що таке щастя мені,
Чим я віддячу?!
Не сподівалась,
Що осінь прийде
Душу зігріти.
Не покидай якнайдовше мене,
Бабине літо...

Поділитись сторінкою: